Історія Чемеровецького району:


Чемеровецький район розташований у південно-західний частині Хмельниччини.

Район було створено 5 квітня 1923 року на базі колишніх Вільховецької і Бережанської волостей. До району належало 36 населених пунктів із загальною кількістю населення понад 29 тисяч чоловік. Після триразових змін в адміністративно-територіальному поділі (1927,1959 і 1962 роки), у лютому 1965 року його було відновлено в нинішніх межах. Територія району -926 квадратних кілометрів. До складу району входить 68 сіл і 2 селища міського типу, в яких мешкає 48 тисяч чоловік.

Чемеровеччину недарма називають перлиною Поділля . Природа тут багата і неповторна своєю красою. З півночі на південь через усю територію району неширокою смугою , з відносною висотою 40-60 метрів, простягнувся товтровий кряж. Це зона національного природного парку „Подільські товтри,” створеного згідно з указом Президента України у 1996 році. Товтри ,за багатством рослинного і тваринного світу названі Медоборами в давнину були вкриті лісами, які було сильно вирубано, але збереглися невеликими масивами в районі сіл Вишнівчик і Цикова. Обезліснені площі перетворені на орні землі, а місцями (на крутосхилах) використовується як пасовища. Агрокліматичні умови досить сприятливі для розвитку сільськогосподарського виробництва.

На території району в меридіальному напрямі протікають річки Збруч, Смотрич, Жванчик.

На Збручі та Смотричі у 50-х роках збудовано п'ять міжколгоспних електростанцій.

Неподалік Збруча в районі сіл Сокиринці та Вільхівці розвідано запаси лікувальної води типу трускавецької „Нафтусі”.

Чемеровеччина має цікаву і багату історію. Її вивчали і описували Володимир Боніфатійович Антонович, Володимир Іванович Даль та інші археологи, етнографи. Плідно досліджував Чемеровеччину професор Кам янець-Подільського державного університету Іона Ізраїлович Винокур, під керівництвом якого у 1965 році було знайдено Бережанський скарб прикрас 11-111 століть.

Тут ходили полки Богдана Хмельницького, билися з гнобителями опришки Олекси Довбуша, Северина Наливайка та Устима Кармалюка. Тут провів останні роки життя соратник Суворова генерал від інфантерії Андрій Григорович Розенберг, прах якого покоїться на старовинному кладовищі в селі Чорна. Прославив наш край і звитяжний українець, герой Канади, кавалер Хреста Вікторії, найвищої відзнаки Великої Британії, Пилип Коновал. На його батьківщині в селі Кутківці у 2000 році було споруджено пам’ятник.

З Чемеровеччинною пов’язана доля видатного українського письменника Тодося Степановича Осьмачки.
Двічі по району пронісся ураган Великої Вітчизняної війни. У Чемеровецькій землі сплять вічним сном 1511 воїнів-визволителів з різних республік колишнього Радянського Союзу – і сини і дочки Росії, Білорусії, Середньої Азії, Кавказу. З поля бою не повернулись до отчого дому 6125 земляків. За мужність і відвагу у боях з німецько-фашистськими загарбниками звання Героя Радянського Союзу удостоєні генерал армії Іван Григорович Павловський, Антон Петрович Бринський, Олександр Давидович Головатюк, Олександр Кіндратович Коробчук, Василь Петрович Олійник.

Величезних збитків завдала району німецько-фашистська окупація (липень 1941 – березень 1944 р.р.) Вони обчислюються сумою в один мільярд карбованців у цінах 1944 року. Окупанти розстріляли і замучили 508 мирних жителів, вивезли на примусові роботи до Німеччини 3125 чоловік. Героїчними зусиллями краяни підняли з руїн народне господарство, дали друге життя селам, прикрасили землю садами. Їх трудовий подвиг відтворено на знаменитому полотні художниці Тетяни Силівни Яблонської „Хліб”, яке експонується у Третьяковській галереї.

Район пишається славною когортою подвижників відбудовчого періоду та повоєнних десятиліть, які вписали яскраві сторінки у літопис трудового подвигу. Серед них летавчани двічі Герой Соціалістичної Праці Давид Васильович Бойко, Герой Соціалістичної Праці Ганна Степанівна Горячок, Тетяна Йосипівна Горячок, Сергій Микитович Миколин, Антоніна Трохимівна Миколина, Марія Василівна Нагурна, Галина Мойсеївна Регелюк, Тетяна Яківна Різник, Анастасія Андріївна Чинник, Анастасія Гнатівна Шутяк, Марфа Федорівна Юрченко, Володимир Давидович Ліщук.

Героями Соціалістичної Праці стали також Петро Феодосійович Бортняк і Марія Сергіївна Весна із Свіршківців , Зінаїда Павлівна Скопецька із Кугаївців, Олексій Іванович Степанюк із Чемерівців, Леонід Юрійович Скринчук із Юрківців. У Почапинцях жила і працювала одна із перших п”ятисотенниць Поділля Ганна Микитівна Швидка.

Яскравими постатями на теренах вітчизняної науки і культури, духовної та освітньої сфери стали наші земляки : професор Київської духовної академії Давид Олександрович Підгурський (1803-1880) ; доктори наук Іван Іванович та Валерій Іванович Адамчуки, Абрам Мойсейович Браз та Михайло Ілліч Щербань із Зарічанки; Едуард Анатолійович Зінь із Вишнівчика, Михайло Степанович Капиця із Юрківців, Калінік Іванович Геренчук і Анатолій Іванович Локай із Білої, Федір Іванович Мамчур з Івахнівців, Іван Олександрович Мельник із Андріївки, Іван Федорович Мещишин із Драганівки, Євген Миколайович Панасик із Закупного, Полікарп Іванович Свідер із Хропотови. Вихідцем із села Завадівка є ректор Подільського аграрно-технічного університету професор Микола Іванович Бахмат.

Наш край багатий розмаїттям самобутніх талантів, народних звичаїв та обрядів, фольклорної спадщини, людей, які шанують і люблять українську пісню, танець, народну творчість.

На Чемеровеччині нині працює 57 установ культури клубного типу, 48 бібліотечних закладів, дитячі музична та художня школа, два народних історико-краєзнавчих музеї. В галузі зайнято понад 170 культурно-освітніх працівників, діє 245 колективів художньої самодіяльності. Десять із них носять звання аматорський народний, 3- зразковий. Це зокрема хор ветеранів війни та праці, художньо-концертний колектив районного будинку культури; духовий оркестр Зарічанського СБК; ансамбль народної музики „Родина” Жердянського СБК; фольклорні колективи Більського СБК „Берегиня” та П”ятничанського СБК „Бабине літо” ; зразкові танцювальні колективи „Летавчанка” та „Едельвейс” (Летавський та Гуківський СБК).

Виступи цих та інших художніх колективів користуються незмінною популярністю у глядачів і причаровують своєю самобутністю, витонченістю і майстерністю. А фольклорні колективи „Берегиня” та „Бабине літо” мали честь демонструвати свій талант у столичному палаці „Україна”.

Примножуючи славні традиції минулих поколінь, долаючи труднощі і негаразди сьогодення, з працею і піснею поруч мешканці нашого надзбручанського краю глибоко вірять в завтрашній день України , її світлу долю і щасливе майбуття.